Нещодавно в центрі нашого містечка ремонтували сходи. Я не раз спостерігала за цими роботами, коли проїжджала в маршрутці. Люди жваво обговорювали цю “подію”, бо невдовзі мав бути День міста. Спочатку сходинки формували по-новому. Була поставлена загорожа, щоб ніхто не ходив. Вони стали міцними, але нічого особливого в них не було... Але через тиждень біля сходів знов почалися якісь роботи. За кілька днів стало зрозуміло, що сходинки оздоблюють мозаїкою. Проїжджаючи в маршрутці містом, я завжди звертала увагу на цю красу! Малесенькі різнокольорові квадратики, старанно викладені майстрами, утворили чудовий візерунок з квітів.
Так от, було у мене бажання подивитися на ці оздоблені сходи не лише з вікна маршрутки, але все не було часу. Нарешті, сталося так, що я мала йти до знайомої в центр міста. Йду й очікую на зустріч зі сходами, щоб вже зблизька подивитись на цю красу. Починаю спускатися сходинками, уважно заглядаючи собі під ноги і не вірю очам своїм!!! Бо ніякої мозаїки немає... Мені аж дивно стало, бо куди ж ті майстерно викладені квіти могли за один день подітися?! Звичайнісінькі сірі сходинки, як звичайні дні, заповнені буденними турботами... І ніякої краси, ніякого свята...
Нічого не розуміючи, я поволеньки сходжу сходами донизу. Чомусь у серці звучать слова: “Зупинись і пізнай, що я Господь!” Я зупиняюсь, повертаюсь лицем до сходів і дивлюсь на них знизу. І бачу диво! На вертикальних площинах сходинок я бачу чудові мозаїчні квіти, а сірих горизонталей знизу взагалі не видно... Дивлячись зблизька, я помічаю, що ці мозаїчні різнокольорові квадратики дуже маленькі. Якого ж вміння і терпіння доклали майстри, щоб все розкласти по визначених місцях, аби розквітли ці предивні квіти... Але враз я бачу ще й те, що хоча вони чудові, але неживі...
Йду дорогою далі, але в серці своєму я зупинилась, Ісусе, перед Тобою! Враз починаю розуміти, що Ти говориш до мене і через ці земні мозаїчні сходинки... Господи, я дякую Тобі, що коли я йду своїми сірими буденними горизонталями, Ти, як мудрий Майстер, з величезним довготерпінням оздоблюєш вертикалі мого серця Своєю веселковою “мозаїкою”. Я дякую, за Твої живі кольори любові, ласки, милосердя, співчуття... Допоможи мені щодень зупинятися з покорою перед Тобою, щоб бачити вертикалі Твоєї слави.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Гефсимания - Вадим Сафонов У каждого своя Гефсимания.
На этой неделе в ленте промелькнула очередная дата присвоения Нобелевской премии по литературе Борису Пастернаку. От последней, из-за чудовищного давления советской машины, он отказался. Одним из самых знаменитых его произведений является роман \"Доктор Живаго\", о судьбе русской интеллигенции начала 20 века.
Будучи также поэтом, он включил в роман цикл стихов. Самым знаменитым стало \"Гамлет\", которое декламировали многие знаменитые советские актеры 2-ой половины XX века. То самое, в котором \"жизнь прожить - не поле перейти\".
Но меня зацепила другая цитата:\"Если только можно, Авва Отче, чашу эту мимо пронеси\". Эта фраза из молитвы Иисуса Христа в Гефсиманском саду. Это были последние часы, когда Иисус, будучи на свободе, мог предотвратить арест и казнь. И в этот момент он как никогда был близко к нам, обычным людям, находящимся в стрессовых ситуациях. Сотни и тысячи лет после тех драматических событий в Иудее, мы, понимая неотвратимость ужасного, поднимаем глаза к небу и говорим\"да минует меня чаша сия\".
Несколько дней я находился под впечатлением переживаний нет, не собирательного образа Гамлета, или Юрия Живаго, или самого Бориса Пастернака, затравленного после той злополучной Нобелевки. А пронзительного стенания Сына Божия, в котором сплелись переживания всех людей, стоящих перед пропастью.
Сохранен размер и рифма \"Гамлета\" Бориса Пастернака, присутсвуют некоторые аналогии.
